Не дивіться вгору (2021)

Фільм Адама Маккея «Не дивіться вгору» — це масштабна сатирична комедія, у якій історія про комету, що наближається до Землі, стає приводом поговорити не стільки про глобальну катастрофу, скільки про нездатність сучасного суспільства адекватно реагувати на очевидну загрозу.

Астрономи Рендалл Мінді та Кейт Дібіаскі виявляють небесне тіло, зіткнення якого з планетою практично неминуче. Однак спроба попередити людство швидко перетворюється на абсурдне медійне видовище. Політики думають про рейтинги, телеведучі вимагають подати тривожну новину «легше й веселіше», великий бізнес бачить у катастрофі джерело прибутку, а суспільство розколивожюється на ворогуючі табори.

Головна сила фільму полягає у впізнаваності того, що відбувається. Маккей навмисно доводить реальні суспільні механізми до гротеску, однак за зовнішньою безглуздістю легко розпізнати знайомі явища: недовіру до науки, залежність політики від електоральних інтересів, маніпуляції в соціальних мережах, культ знаменитостей і перетворення будь-якої трагедії на розважальний контент.

Назва «Не дивіться вгору» стає гаслом добровільного заперечення реальності. Герої буквально закликають людей не помічати загрозу, яку можна побачити на власні очі. Ця метафора працює особливо точно: фільм показує суспільство, у якому факти вже не мають самостійної цінності, а істина визначається тим, наскільки вдало вона вписується в політичний порядок денний або телевізійний формат.

Леонардо Ді Капріо переконливо грає науковця, який поступово губиться між бажанням урятувати світ, раптовою популярністю та власними слабкостями. Його персонаж далекий від образу бездоганного героя: він нервує, помиляється, піддається спокусам і надто пізно усвідомлює ціну компромісів.

Дженніфер Лоуренс виконує роль емоційної та прямолінійної Кейт Дібіаскі. Саме її героїня першою стикається з тим, що щирий відчай у публічному просторі сприймається не як природна реакція на катастрофу, а як привід для насмішок та інтернет-мемів.

Особливо яскравим вийшов образ президента США у виконанні Меріл Стріп. Це узагальнений портрет політичного лідера, для якого навіть загроза знищення планети є насамперед інструментом передвиборчої кампанії. Не менш виразний Марк Райленс у ролі технологічного мільярдера Пітера Ішервелла — зовні спокійного візіонера, чия віра в алгоритми, дані та власну винятковість виявляється небезпечнішою за відкритий цинізм.

Водночас сатирична прямолінійність фільму може сприйматися неоднозначно. Маккей майже не залишає глядачеві простору для самостійної інтерпретації: кожна метафора проговорюється вголос, а багато персонажів існують радше як символи певних суспільних вад, ніж як повноцінні люди. Деякі епізоди видаються затягнутими, а постійне підвищення рівня абсурду часом послаблює емоційний вплив історії.

Однак ближче до фіналу картина помітно змінює інтонацію. За шумом телевізійних ефірів, політичних гасел і вірусних публікацій проступає проста людська трагедія. Перед обличчям неминучого герої починають усвідомлювати цінність звичайного життя, близьких людей і часу, витраченого на марнославство, суперечки та спроби сподобатися оточенню.

«Не дивіться вгору» — фільм навмисно гучний, різкий і місцями надмірний. Його сатиру важко назвати тонкою, однак у цьому випадку прямолінійність стає частиною авторського задуму. Це не реалістична історія про комету, а карикатура на цивілізацію, здатну перетворити навіть власне знищення на політичне шоу, рекламну кампанію та привід для чергового інтернет-флешмобу.

Картина залишає по собі тривожний післясмак, адже її головна думка виходить далеко за межі сюжету. Справжня небезпека полягає не лише у глобальних загрозах, а й у суспільній звичці ігнорувати неприємну правду доти, доки її наслідки не стають незворотними.

Оцінка: 7.3 із 10.